МИКОЛА СТЕПАНОВ: ФРАГМЕНТИ АВТОБІОГРАФІЇ

Микола Степанов, «Петя и Гаврик». 1988
Микола Степанов, «Петя и Гаврик». 1988

 

Микола Степанов (1937 — 2003) — одеський скульптор. Народився в с. Роксоляни Одеської області. З 1962 по 1967 роки навчався в Одеському художньому училищі. Входив у художнє об’єднання «Мамай», що виникло в Одесі в 70-х роках. Автор пам’ятників в Одесі, Овідіополі, Дніпропетровську, Іллічівську, Вилковому. Одна з найвідоміших робіт Степанова — скульптура «Петя и Гаврик», що зображує героїв повісті Валентина Катаєва «Белеет парус одинокий».

Stepanov9

Микола Степанов

З Батьківщиною, з походженням у мене все гаразд. Хтось Мудрий і Щедрий подарував мені мої Роксоляни — малу батьківщину, звідки я не викинув би ні камінця, ні навіть пенька, об який збивав пальці, коли бігав босий, не кажучи вже про стародавні кручі над лиманом, усипані античними черепками, про степ курганний, про близькість Моря і Міста.

Народився я і ріс серед консервативних і «запеклих» до роботи людей, де селянська праця доведена до культу. Часом вона, ця праця, здається непосильною, але не займатися нею чи займатися недбало вважається тут ганебним.

Stepanov10

Микола Степанов і «Пам’ятник невідомому генію» у саду скульптур Одеського літературного музею

Я ж найбільше не любив копатися в землі. Корів пасти — так, охоче. Але погано справлявся зі своїми обов’язками городніми. Ця проклята робота віднімає всю силу і всю увагу… За мою нелюбов до колупання в землі Бог покарав мене, зробивши скульптором. Тут ще гірше: глина, гіпс, пластилін…

Відчувати, споглядати, мріяти я навчився в Роксолянах. Коли стоїш на кручі, перед тобою відкривається неймовірний простір. Ліворуч — тонка лінія коси, де гирло Дністра, праворуч — силует стародавньої фортеці Акерману. Захоплює дух перламутровий простір, де ширяють птахи, шумлять очерети, біліють вітрила… Це – місце, де народжується мрія, тут уяві немає меж, як немає тверді, куди б уперся, зупинився погляд. У жовтій, червоній тині круч гніздяться птахи барвисті — ракші у нас називаються. Звучать цикади, пахне чебрецем і морем, а внизу ідуть стада. Навколо степ з курганами — рівнина з неглибокими балками, розкреслена трьома дорогами — продовженнями вулиць села. Голлівуд спеціально вигадує такі краєвиди, і це коштує великих грошей, а мені це дісталось задарма на все життя. Я любив дивитися. У мене навіть гніздо там було своє, і я частенько подовгу сидів у ньому — дивовижно!

666

Микола Степанов, «Дівчина з персиками». 1980

Дитинство — це така країна, така планета… Упевнений, переконаний, що все головне в людині відбувається, твориться в дитинстві. Формується душа і світосприйняття. Накопичується якась цілюща сила духовна, що як джерело живить людину все життя.

Так, була війна, часом було страшно і голодно, холодно, були злидні. Кажуть, було важко, небезпечно, жахливо. Але як усе було цікаво!

За дитинство зачепишся і не вилізеш. Я ж кажу — все, що потім — лише програвання, перегравання, згадування того, що, неусвідомлене і ще неназване, в тобі вже було. Це як перша робота. У мене є така, «Стародавня пісня» зветься. В ній було все. Потім пішли розвиток і вдосконалення станів і тем, що містяться в ній. Звичайно ж, на формування мистця впливає і місце, де народився, і оточення, в якому ріс, і родина, і друзі, і вдача.

888

Микола Степанов, «Лучниця». 1974

Якщо б я тоді усвідомлював, що життя коротке, що треба цінувати час і сили, а не витрачати їх без ліку і надмірно! Тепер розумію, що обставини мого життя якнайкраще сприяли тому, щоб із мене вийшов художник. Але я, як був, так і залишаюсь до цього часу, замолоду і аж до старості, людиною — легкодумною і марнотратною.

Життя моє поділяється на дві частинну до Художнього училища — і після. Життя до нього — це дитинство, рідня, війна, школа… втеча з колгоспу, комсомольська путівка на «будови комунізму»… армія, робота чорноробом…

999

Микола Степанов, «Пророк (Авакум)». 1974

Після Училища — нове народження, вибір долі. Моє служіння Справі, до якої готувалась душа в непевній пітьмі, серед безлічі доріг і бездоріжжя, знемагаючи в неуцтві. Йшла навпомацки, за якимось натхненням, за чиїмось знанням… і знайшла. Янголе мій, іди зі мною, ти — попереду, я — за тобою».

777

Микола Степанов, «Портрет діда». 1970

У різні кінці колишньої безмежної держави, від Москви і Прибалтики до Середньої Азії – в різний час. У Литві (1968 р.) я дуже бпизько і з великою користю познайомився з народною скульптурою. Знайомство з нею, а там було багато скульптури з Українського Полісся, знайшло у мені великий відгук і назавжди відобразилося у моїй роботі. Робота у Середньої Азії мене захопила «рослинно-звіриним стилем». Про це багато говорили у колективі художників, з якими я спілкувався в м.Навої. Багато з того, що до мене доходило, я намагався внести у свою пластику, відкриту міфології. Це спрямувало мене у бік більшої декоративності і пошуків відповідних тем та виражальних засобів. Стрижневим залишалось у мені все ж наше, степове — так звані «скитські», або «половецькі», баби.

555

Микола Степанов, «Та, що сидить у дереві». 1978

Крім дерева, я працював і в камені, і, зрозуміло, ліпив. Багатство можливостей і умов (доля мені дарувала такі дива!) мене так захопило і заполонило що я, як голодний на їжу, накинувся на ці можливості. Усе сприяло роботі — і працездатність, і оточення, і новизна, і наявність матеріалу. Гарна майстерня з тельфером і печами (Олександр Дмитріев, мій друг-художник, вибудував там цех-завод на території якогось БМУ (фантастика!)

333

Микола Степанов, «Пам’ятник Овідію». 1993

Переповнений робочим ентузіазмом, заохочуваний міським начальством, я там натворив досить багато. На жаль; (а може «і на щастя), нічого мені вивезти не вдалося. Зате я приїхав в Одесу сповнений планів і бажання їх втілити. Залишилося кілька аматорських фотографій і каталог Першої виставки скульптури Узбекистану, в якій мені довелося брати участь. Це був 1972 рік.

Якою повинна бути сучасна пластика? Я дійшов такого висновку: світ традиції зіштовхується зі світом модерну, і ці два світи розмовляють різними мовами, вони не розуміють один одного. Ідея полягає в тому, щоб зв’язати в єдиний образ глибоко індивідуальне з традиційним, дати слово, що скерує, перекласти на всім зрозумілу мову власну художню думку. Ця переконаність вибудовувалась в наших нескінчених суперечках: що ж таке сучасне мистецтво, і чи довге життя воно матиме?

Stepanov5

Микола Степанов, «Вагітна». 1968

З матеріалом я вступаю в діалог. Він наче стає моїм співавтором. В ньому ніби одвічно присутня архітектоніка побудови. Дерево для мене як школа формотворення. Воно дає ритм, напругу має, внутрішню конструкцію. На кожному етапі матеріал мовби говорить тобі: «Не зруйнуй». Звичайно, не обходилось без «перехльостів». Однак, у процесі роботи я знаходив нові властивості дерева як матеріалу для скульптури. Дереву я багато чим зобов’язаний. Матеріал дисциплінує, вчить, дає абсолютно інше відчуітя часу. В якому значенні? Він вводить у вічність. У дереві можуть сидіти Мавка, Дафна… Мені завжди, було ніяково,. коли дерево «переводили» в портрет Леніна, Кірова… Це — швидкоплинність. Все вищесказане стосується і каменю, як і будь-якого матеріалу для творення.

О своїх роботах

У процесі освоєння матеріалу з’явились такі роботи, як серія «Дріади», «Дафна», «Вагітна», «Материнство», «Та, що сидить у дереві», серія стовпів «Моголи»… Окрім перелічених, «Стародавня пісня», «Роксоляна» (1980 та 1985), «Маски», «Книга», «Григорій Сковорода» (1982), «Вічний хлопчик», «Драбина» (1988). В них ідея знайшла своє більш чи менш повне втілення.

Stepanov8

Микола Степанов, «Європа» (серія “Арабески”). 1976

«Роксоляна»

«Роксоляна» — я б відніс це до пошуку коренів, пошуку пра-образності. У різний час образ трансформувався, набував нових відтінків. Від пісенно-народного, трипільсько-плодоносного, до раціонально-ідеологічного. Мрія про свободу — птах-тризуб на голові Постаті.

Найближча мені рання «Роксоляна», пісенно-романтична, тополина. Вона була в І.М.Федоркова — одеського збирача, чия колекція була розграбована, а сам він по-звірячому вбитий злодіями. Найчистішим втіленням Роксолани є «Дівчинка зі свічкою». Вона виявилася щасливішою за своїх сестер: одна з постатей подарована Київо-Могилянській академії, а друга («Світильник») придбана Одеським художнім музеєм.

«Григорій Сковорода»

Stepanov6

Микола Степанов, «Григорій Сковорода». 1982

«Григорій Сковорода» — подвижник справи народної. Флейта в руках Сковороди — душа народу. Г. Сковорода — збірний образ творця, мистця. Адже мистець — людина, яка творить, частка народу, а значить і частка народної душі.

Але «усвідомлююча себе» частина. Частина, яка себе усвідомила.

«Петя і Гаврик»

1200px-Petya_i_Gavrik5

Микола Степанов, «Петя и Гаврик». 1988

…А оскільки «Гавриків» я вважаю однією із своїх основних робіт, розповім історію її створення. Десь у році 1965-му був оголошений в Одесі конкурс на спорудження пам’ятника літературним героям повісті В.Катаєва «Белеет парус одинокий». У залах Спілки художників було виставлено п’ять чи шість проектів, у тому числі й мій, я в цей час був на 4-му курсі училища.

Які були результати конкурсу, мені невідомо. Повторно конкурсу не оголошували, але ця тема мені запала в душу, і я постійно до неї повертався. Ці хлопчики увійшли в моє життя так само природно і органічно, як абсолютно конкретні хлопчики — такі, як я сам зі своїм другом Володькою Руденком, як мої друзі Ваня Білий, Жорка Міхайліді. Катаєвська повість так явно, так органічно вводить У світ дитинства, його станів, у ній ніби виражений дух міста. Я б її видав — особливою книжкою, для Одеси.

Час від часу я повертався до цієї теми — впродовж 20-ти років. На той час народилися мої сини (я їх ніби запрограмував). Були звинувачення у пресі, що я виліпив своїх дітей. Звичайно, вони служили мені моделями на різних етапах, але, крім них, я працював і з іншими дітьми. Так що образи — все ж збірні. Валентин Катаєв бачив і схвалив роботу.

«Нічого ні додати, ні відняти у ній я б не наважився», — писав він мені. На жаль, йому не довелося побачити встановленого пам’ятника. Робота була подарована місту найзвичайнісіньким чином.

Текст вперше надрукований в альбомі «Микола Степанов. Скульптура. Живопис. Графіка» і публікується з дозволу спадкоємців художника

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *