МИКОЛА СТЕПАНОВ: НОТАТКИ ПРО РІЗНЕ

Микола Степанов
Микола Степанов

 

Микола Степанов (1937 — 2003) — одеський скульптор. Народився в с. Роксоляни Одеської області. З 1962 по 1967 роки навчався в Одеському художньому училищі. Входив у художнє об’єднання «Мамай», що виникло в Одесі в 70-х роках. Автор пам’ятників в Одесі, Овідіополі, Дніпропетровську, Іллічівську, Вилковому. Одна з найвідоміших робіт Степанова — скульптура «Петя и Гаврик», що зображує героїв повісті Валентина Катаєва «Белеет парус одинокий».

222

Микола Степанов

НОТАТКИ ПРО РІЗНЕ

лютий-травень 2003 р.

Південно-російська школа

Дивна річ — поряд з таким яскравим явищем, як південна школа живопису, скульптура в Одесі наче і не помітна. Я пояснюю це бурхливим процесом будівництва Міста, в якому скульпторй були особливо запотребовані. І ніколи було їм брати участь у виставках.

Ліпнина на будинках — каріатиди, атланти, численні рельєфи, декор — ось що захоплювало одеських пластиків (за винятком 1-2 метрів — Едуардса, Мормоне та ін.). Знову ж таки — кладовища, надгробки. У радянські часи — монументи, всі ці робітники-колгоспниці, той же декор. І лише необхідність участі в тематичних виставках (за що приймали в Спілку художників) проявляла саме скульпторів. Проте від них багато і не вимагали: голови вождів, шаблонні сюжети доярок, робітників, військових і тощо. Мене ж довбали за нетрадиційний підхід до скульптури, за тематику, за те, що «це нам чуже»…

Stepanov8

Микола Степанов

К. Костанді та традиції

Який яскравий приклад дала нам Одеса! На межі століть міцно утвердилася південна школа на чолі з Киріаком Костанді (так само, як і барбізонська у Франції), котра, безумовно, була новаторською. Еллінське коріння прижилось, освоїлось на ґрунті Причорномор’я. Вдала селекція новонародженого краю. Інакше і бути не могло, оскільки Місто виникало як диво здійснення людської мрії, де терпимість, людяність, праця, краса, любов — та свобода — стали живильним середовищем для творчого зростання. Як сказала колись Оля Савицька — «Ми — середземноморці».

Проте майже одразу (у 1909-1910-х рр.) з’являється руйнівник всього і вся Іздебський, котрий організував свої Салони. За ним йдуть Кандинський и Ко — це вже «світові явища»… Забезпечений сов’єтизмом повний провал, і, на тлі майже напівмертвого мистецтва 1950-х — початку 1960-х років, з’являється Юрій Єгоров і ті, кого Ольга Савицька віднесла до «кола Єгорова». Ті, хто підтвердив живучість начал, породжених Південно-російською школою живопису. Традиції, закладені Костанді як в Одеській рисувальній школі, так і в світі мистецтва , стали міцними та життєздатними, а консерватизм виявився динамічним (він полягає в одному: у високому служінні художній правді!). Саме тому з’явилися гідні послідовники, що пробили мертву кору офіціозу.. Найяскравішим і живим прикладом була і залишається творчість Юрія Єгорова, котрий півстоліття тримає планку високого служіння мистецтву.

333

Микола Степанов, «Пам’ятник Овідію». 1993

«Одеська група»

Не просто знайти свій голос. Ще складніше відкрити духовний простір, де б цей голос міг звучати. Відкрити, захистити, зберегти, відвоювати цей духовний простір. На це йде життя. Ось чим займалась і займається група мистців. Сьогодні вони називають себе «Мамай», їх зараховують до «кола Єгорова», на Заході йменують «Одеською групою». .Люди, яких об’єднує дружба, особисті симпатії, громадянські позиції і, що найголовніше, служіння мистецтву. Здається, в ті далекі часи молодості, коли були чітко визначені межі офіціозу «коритом СХ», це було робити простіше, хоч небезпечніше, ніж у наш плюралістичний час, в оточенні тотальне сірості та мерзоти. Так, була молодість, повна щедрості та дружби. Ця дружба зберігається, та з роками трохи усихає. Проте Братство мистців — і це найкраще, що є в Одесі. І поки що є Єгоров!

 

Микола Степанов, «Петя и Гаврик». 1988

З листів до сина

Бачив виставку Мура. От де я відчув, що таке скульптура! І що таке художник. Скульптор — творча частина природи, її осмислююча основа, стихія. Він — відкриває форми, він розгадує суть форми. Знаходить найважливішу, гранично стиснену форму неперехідних сутностей. Це — скульптура.

Логіка наповнення об’єму, конструктивна напруга, прориви, «обвітреність» — стійкість і сила перед будь-якими незгодами, емоція і філософська думка, і — гранична простота і ясність… Краєвид, і камінь, і очеретинка, і кістка — сила форми, і дерево — наочність росту і розвитку, і бронза — плоть уяви…

Я завжди здогадувався про це, тому, мимоволі, ніби компенсуючи нестачу освіти, я довірявся матеріалу. Мене вражало те, наприклад, який слід, яку довершену форму являє нам дерево, що розповідає про себе, про своє життя і ріст… У Мура немає жодної другорядної деталі. Вражає завершеність… Так, Мур перетворює людей (постаті — також творіння природи, Божі творіння). Але людина у нього — творіння скульптури, тому люди у нього — скульптурні! Коло його тем невелике. Постаті — у просторі. Родина, Жінка-Природа-Мати. Але яке проникнення в суть скульптури! Саме таке захоплення я відчув, коли дивився Маріно Маріні. Важлива ця справа – глибоко займатись-обраним ремеслом. І бути справжнім майстром у своїй справі – бути уважним, шукати, спостерігати, накопичувати. Жадібність до спостережень – понад будь-які багатства, знай це.

А постаті у нього — позачасові, а точніше — вони належать до вічності.

Його мистецтво не абстрактне, бо воно «свідоме». Скільки є прикладів того, як люди пишуть, ліплять, звільняючись від інтелекту, не обтяжуючи себе хоч якимось знанням, відомостями, досвідом.

«Хоча і для ученості буває різний талант, — говорить М.Максимович, — для оцни це пітьма відомостей, від яких заходить ум за розум, для інших же — це світло думки із пітьми знань і відомостей.

Дивись на світ широко відкритими очима. Як сказав мудрець: «Дивись на світ чотирма очима: очима колодного скепсису і зачарованої, захопленої дитини».

Homo ludens — людина граюча — часом таке визначення найбільше підходить нам, артистам, людям, яких Господь відпускає для творчості, для осмислення і вдосконалення того, що зроблено Творцем не тільки для житейської рутини. І яке щастя — відбутися в цьому!

І жити так, щоб дивитися у майбутнє без страху, а в минуле — без сорому!

Текст вперше опублікований в альбомі «Микола Степанов. Скульптура. Живопис. Графіка» і друкується з дозволу спадкоємців художника

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *