Як і кожен вид бізнесу, арт-бізнес має свою аналітику прибутків та інвестиційних можливостей. Проте він не може функціонувати по стандартній фінансовій моделі, оскільки тут присутня велика емоційна і нематеріальна складова. Про специфіку мистецтва як активу, валідацію художника на арт-ринку та перспективи українських митців у світі Худкомбінату розповіла Олена Грабб — магістр ведення бізнесу у сфері мистецтв інституту Sotheby’s та співзаcновниця видавництва MAGENTA ART BOOKS.
Олена Грабб
— Як почалася ваша кар’єра в сфері мистецтва?
Я завжди цікавилась мистецтвом, у нас вдома було багато книг. Але так склалось, що я вивчилась на юриста і багато років працювала у міжнародних компаніях. Два роки тому в мене з’явилася можливість отримати освіту в Sotheby’s. Під час навчання я написала дисертацію про емоційну вартість мистецтва, зараз продовжую співпрацю з цим аукціонним домом.
— Розкажіть, будь ласка, про свій досвід навчання у Sotheby’s? Які відкриття ви для себе зробили, побачивши роботу всесвітньо відомого аукціонного дому зсередини?
Найбільшим здивуванням було, то що я вважала мистецтво вузькою галуззю, до якої має доступ обмежене коло людей. А виявилось, що це все не так. На сьогодні великі аукціони намагаються бути відкритішими і доступнішими. На сьогодні у Sotheby’s може зареєструватися будь-яка людина з будь-якого куточку світу. Мене також найбільше вразили люди, які там працюють. Це зовсім не мистецькі сноби, як ми їх часто собі уявляємо, а дуже талановиті та надзвичайно скромні історики, мистецтвознавці, письменники, юристи та фінансисти. Це люди, які люблять свою справу і живуть мистецтвом.
— Світ навколо нас стрімко змінюються і гравцям арт-ринку доводиться під це підлаштовуватись. Які останні цікаві тренди ви помітили?
Тренди на арт-ринку відбивають загальні тренди в інших галузях економіки, а також мають свої особливості, пов’язані саме з мистецтвом. Наприклад, попит на сучасне мистецтво, яке вважається більш ризиковою інвестицією, спостерігається у момент економічного росту. Тренд на старих майстрів, на класику, більш помітний в періоди фінансових криз.
Ринок мистецтва циклічний. Його основна особливість — це ринок довгострокової капіталізації. Також на ньому рідше стаються короткострокові спекуляції. Ринок мистецтва молодшає, адже у світі збільшується кількість молодих мільйонерів. Також збільшується кількість жінок-художниць, тому попит зростає і у цьому сегменті. Найбільшим трендом, мабуть, є те, що мистецькі транзакції починають частково виходити з тіні завдяки сучасним технологіям та блокчейну.
— Ви почали лекцію з порівняння понять мистецтво та бізнес. Як на вашу думку співвідносяться ринкова та художня цінність твору?
В Україні арт-бізнес часто сприймається, як спосіб наживи на духовних цінностях. В той самий час художники часто не можуть знайти покупців на свої роботи і заробити собі на життя. Ми ще маємо переконати суспільство у тому, що арт-бізнес — спосіб підтримки культури і духовності.
Гроші є лише одним з показників, яким вимірюють цінність картини. Тому дорогий твір не обов’язково є вартісним з точки зору мистецтва. Яскравим прикладом є Деміен Хьорст. На заняттях в Сотбіс розповідали про нього, як про представника моделі успішного художника-підприємця. Але дуже чітко визначали, що він не цікавить мистецтвознавців.
Такі художники не беруть участі в бієнале, їхні роботи не аналізують мистецтвознавці, їхня творчість — комерційний проект бізнесменів. І навпаки, є багато творів художників, які не пройшли так звану валідацію — підтвердження цінності через систему світових музеїв, галерей, виставок, схвальних відгуків арт-критиків. Після цього робота має не тільки мистецьку цінність, а й фінансову.
Лекція Олени Грабб. «Арт-бізнес: як це працює»
— А які є етапи такої валідації?
Валідація — це схвалення великою групою людей. Все починається з того, що художник отримує професійну освіту і починає виставкову діяльність. В Україні валідація може починатись з виставок у місцевих галереях, музеях. Але музейні зали у нас, на жаль, рідко використовується для показу творів сучасного мистецтва. Окремих майданчиків, які ним займаються — небагато, вони всі приватні і не мають можливості вмістити всіх художників. Тому музеї сучасного мистецтва в Україні — це нагальна потреба для валідації молодих українських митців.
Після валідації на місцевому рівні художник може брати участь у виставках за кордоном, у закордонних музеях. Показ робіт у музеї — дуже високий рівень валідації. Після цього ціна на роботи художника зростає.
Коли художник доходить до аукціону, це означає, що існує кілька людей, готових купити його роботи. Якщо молодий художник виставляє свій твір на торги надто рано, на його роботи встановлюють мінімальну ціну наприклад в 1000 доларів. Робота не продається. Але ціна на неї вже публічно зафіксована — і більше цієї суми за неї можуть не заплатити. Тому молодим художникам потрібно бути дуже акуратними з аукціонами.
— З якої ціни на роботу варто починати молодому художнику?
Для приватних продажів справедливе твердження про те, що робота коштує стільки, скільки за неї згодні заплатити.
Лекція Олени Грабб. «Арт-бізнес: як це працює»
— Ви писали дисертацію про емоційну складову у мистецтві, можете розповісти про те, до яких висновків ви дійшли під час роботи? Чи може емоційна, нематеріальна складова може впливати на ціну роботи?
Без емоційної складової вартість твору мистецтва зводиться до ціни витрачених матеріалів та роботи. Емоційна складова є невіддільним чинником в творенні цінності мистецького твору. Проблема полягає в фінансовій оцінці такої нематеріальної складової. Я працювала із професоркою економіки з Університету Маастрихту, яка досліджує нову модель світової економіки.
На сьогодні модель є марксистською, в ній основну цінність займає виробництво матеріальних благ. В такій моделі мистецтву віддана дуже незначна роль, більш ужиткова. Проте зараз у світі формується нова модель економіки, де цінність переходить від виключно матеріального до духовного та людського. В такій моделі є місце для оцінки емоційної вартості мистецтва.
Я досліджувала і продовжую досліджувати способи вимірювання нематеріальної складової мистецьких творів та їх вплив на людину за допомогою різноманітних пристроїв. Мою дисертацію можна наразі прочитати тільки англійською мовою, але сподіваюсь можна буде скоро і українською.
— В чому перевага мистецького твору, як активу?
Мистецький твір, як актив, представляє інтерес для інвесторів, оскільки він не повністю підвладний загальним правилам роботи фінансових ринків. Ринок мистецтва займає окреме положення, і кризові явища на основних ринках, на ньому можуть відбиватися позитивно.
Великі банки пропонують включати в інвестиційні портфелі твори мистецтва — тому, що вони гарно тримаються в ціні. Коли ціни на акції, які знаходяться в інвестиційному портфелі нестабільні, люди звертаються до матеріальних активів — таких, як нерухомість і твори мистецтва. У нас придбання землі, будинків — традиційне вкладення коштів. Але робота художника може бути не менш цікавим вкладенням — на відміну від нерухомості мистецький твір компактний, постійно зростає у вартості.
— А як ви можете охарактеризувати ситуації, коли ціни на твори певних авторів падають? Як часто таке стається? Як уникнути таких ситуацій при формуванні колекцій?
Це питання необхідно розглядати індивідуально у кожному випадку. Є певні тенденції, є циклічність і є окремі роботи.
— Яке мистецтво викликає найбільше зацікавлення на світовому арт-ринку?
Найбільше зацікавлення викликає авангард та мистецтво 20 століття. Старі майстри зараз трохи впали в ціні. Сучасне мистецтво теж користується попитом, але це завжди ризикова інвестиція. Воно дорого коштує, але невідомо, який попит на нього буде в майбутньому. Хороший індикатор того, що художник буде рости в ціні — наявність і кількість продажів його робіт на вторинному ринку. Але інформацію про це знайти вкрай важко. У Польщі більше ніж 50 аукціонів. У нас їх набагато менше. Більшість продажів відбувається у приватному порядку — тому немає інформації, хто і за якими цінами продається.
— Наскільки твори, які створюють українські художники, можуть мати попит за кордоном?
У нас є маса художників, роботи яких відповідають концепціям, які пропонують всесвітньо відомі куратори. Але у нас немає інфраструктури, яка допомогла б художникам потрапити туди, де вони були б затребувані. Не вироблена єдина культурна політика. Через те, що немає матеріального забезпечення, часто українські художники намагаються робити те, що продається.
— Як відрізняються колекціонери на Україні і за кордоном?
Справжні колекціонери, які мають пристрасть до збирання не відрізняються. На протязі нашої історії у нас було чимало справжніх колекціонерів — подивіться на колекції основних музеїв, які сформовані на основі приватних колекцій.
У нас заведено сприймати колекціонерів як еліту. Мені здається, закордонні колекціонери відрізняються рівнем ентузіазму і тим, що вони частіше є звичайними людьми, які купують твори, що їм подобаються.
Лекція Олени Грабб. «Арт-бізнес: як це працює»
— Зараз на ринку кризова ситуація, багато гравців скаржаться на не дуже активні продажі. Які ви бачити стратегії виходу з цього стану? Чи можна щось зробити чи просто варто чекати, поки ситуація стабілізується?
В цій ситуації логічно пропагувати українське мистецтво в країнах, в яких у людей є можливість його придбати. Таким чином можна підтримати художників і дати можливість розвиватись фондам та галереям. Оскільки в Україні таких можливостей для підтримки мистецтва, на жаль, немає. Але у сегмент недорогих робіт залишається активним. Так само, як і сегмент дуже дорогих робіт. Якщо говорити про ринок загалом, згідно з маркетинговими дослідженнями ціни у сегменті преміум-класу — не падають, а продажі йдуть непогано. Зараз криза в нижчому та середньому сегменті, але немає кризи в люксовому.
Мистецтво дуже часто спирається на меценатство і фінансову підтримку, які надають міжнародні фонди. Існує багато проектів на підтримку українського мистецтва, які фінансуються у такий спосіб. Ще одна велика проблема — брак якісної літератури та інформації.
Мені здається, що потрібен розвиток вертикальної інфраструктури, яка підтримує розвиток культурної політики. Культурна дипломатія, видавництво книг і каталогів по мистецтву, освіта в галузі ведення бізнесу і в сфері мистецтва.
— Є якісь моменти, чому в Україні легше вести арт-бізнес?
В Україні легше займатись арт-бізнесом тому, що тут немає великих гравців. У нас колосальна свобода діяльності, практично немає конкуренції. Наприклад, у Лондоні, якщо ви не в мейнстрімі — займатись мистецтвом дуже важко. Певні кураторські концепції стають модними в світі — і тільки таке мистецтво показується в музеях і галереях. У нас ніхто не встановлює правил, через це існує колосальна різноманітність художників і стилів.
Тому нам потрібно знати наші конкурентні переваги. Головне мати інноваційні ідей, знайти на це фінансування — і можна впроваджувати цікаві проекти.
— Зараз багато продажів відбуваються в інтернеті. Як, на вашу думку, це вплинуло на ринок?
Онлайн-продажі останнім часом тільки зростають. Кілька років тому і Сотбіс і Крісті розпочали онлайн-продажі по всіх напрямках.
Офлайнові галереї страждають від того. Свого часу так сталось і з книгами. Але мистецтво не може повністю піти в онлайн — ці речі важливо побачити. В галереях, музеях зовсім інша емоційна атмосфера, глядач відчуває причетність до твору, художника, це спілкування. Так cамо можна подивитись виставу по телевізору, а можна піти в театр — це дає зовсім іншу емоційну причетність.
— Ви є співзасновницею видавництва MAGENTA ART BOOKS. Розкажіть про нього. Наскільки важко займатись книговиданням в ніші книг про мистецтво — адже це досить вузька аудиторія?
Наше видавництво виникло в 2016 році, в 2017 ми випустили перші книжки. В основі всього була моя любов до мистецтва і любов моєї партнерки до поліграфської роботи. Ми назвали видавництво MAGENTA ART BOOKS, бо маджента — це один з кольорів Pantone. Перша книга, яку ми випустили — це Світовий атлас вуличного мистецтва і графіті, а також унікальна пародія на книги-розмальовки, які проілюстрував Нікіта Кравцов. Розмалювавши картини Нікіти, можна надіслати художнику свою версію його робіт.
В Україні зараз бум книговидання — до недавнього часу в країну завозилась російська література, через що вітчизняне книговидавництво не розвивалось. Зараз українське книговидавництво переживає ренесанс. Але є і проблемні моменти — наприклад, те, що країна в цілому мало читає.
Ми обрали для себе нішу подарункових книг, присвячених як українському, так і світовому мистецтву. Ми прагнемо робити книги, які задовольняють всі пять відчуттів — гарні і інформативні.
Нещодавно ми випустили книгу про стріт-арт — переклад світового атласу вуличного мистецтва. Тренд на стріт-арт поки не очевидний у нас, але дуже помітний за кордоном.
Ми плануємо ще дуже багато цікавих проектів.
Розмовляла Анастасія Суворова
