«Реалізм» без реалізму. Чому варто побачити нову виставку Олексія Іванюка?


До сьогодні існує хибна думка, буцімто пейзаж – найпростіший для розуміння жанр живопису, адже краса природи однаково близька людям будь-якого соціального статусу чи інтелектуального потенціалу. Та справжній пейзаж є не просто малюнком, відтвореним з топографічною точністю, а історією з відкритим фіналом, яка промовляє до глядача через експресію символу. Саме такою є виставка Олексія Іванюка «Realism», що до 30 березня триває в експозиційному просторі Mironova Foundation.

Нова серія, в основі якої лежить спостереження за різними природними станами, пропонує поглянути на пейзаж крізь призму естетико-художнього дослідження автора. Тож чому Іванюк спрощує сюжет до кількох ліній? Що означають кольори на його полотнах, та навіщо в композицію умисно «врізаються» супрематичні елементи?

Виставка Олексія Іванюка «Realism»

Зміна мистецького бачення Іванюка завжди супроводжувалася зміною технік. Для ранніх робіт автора особливо характерними є щільні шари фарби й рельєфні мазки, що навіть академічні вправи здатні були перетворити на експресивні етюди. Далі його мистецтво поступово рухається від реального вбік абстрактного, аби більше не знати жодних формотворчих обмежень. Разом з тим, на полотні Іванюку швидко стає затісно і він створює справжні живописні панно. Так «Realism» складається з-понад 120 картин, виконаних аерозольними фарбами, що робить проект наближеним до зухвалого виклику вуличного живопису.

Мистецтвознавець Кеннет Кларк писав, що ідеальний пейзаж завжди нероздільно пов’язаний із символічним. Тобто ці жанри надихалися мрією про земний Едем, прагнучи до відтворення максимальної гармонії людини і природи. Проте, за відсутності будь-якого наративу, аби сконструювати сюжет, художник покладається тільки на засоби художньої виразності. Десятиліття змістових й формальних пошуків привели Іванюка до появи нових мотивів в живописі, а також до зміни співвідношення фігур й ландшафту та побудови іншого виміру, де тепер володарює колір.  

Виставка Олексія Іванюка «Realism»

Починаючи з 20 століття, концепція пейзажу зміщується від об’єкту до враження й відчуття, навіяних ним. Митець продовжує трактувати природу символічно навіть тоді, коли естетика реалістичного зображення це спростовує. Панорама й перспектива завжди були первинними для пейзажистів, та в Іванюка вони поступово втрачають свою значущість. Переживаючи численні трансформації, його краєвиди переходять з площини реального в площину асоціативного, являючи собою завершений художньо-емоційний образ з унікальними тональними сполученнями.

Виставка Олексія Іванюка «Realism»

В серії «Realism» автор умисно акцентує на надмірному, майже наївному, спрощенні, відкидаючи деталі й тим самим очищуючи простір від усього вторинного, залишаючи домінантою геометричні елементи й колористичні плями. «За часів навчання пам’ятаю завдання, в якому, на прикладі декоративних римських тарілок із зображенням сцен з життя богів, потрібно було спростити сюжет до кількох ліній, що взаємодіють між собою. Спочатку це здається неможливим, та коли відмовляєшся від усіх деталей, до яких чіпляється око, починаєш бачити прості лінії, що передають композиційну динаміку. Виявляється, всі інші просто непотрібні», згадує Олексій Іванюк. Супрематичні елементи, що немов врізані в полотно, слугують для досить парадоксального експерименту: «розірвати композицію, водночас зберігши відчуття гармонії».

Виставка Олексія Іванюка «Realism»

Споконвічна першість пейзажу на арт-ринку послужила початку деградації самого жанру від початку 90-х. Із сучасних пейзажних робіт зникає культура колористики, що підживлювалася б пленерним живописом. Нерідко колористичне рішення ґрунтується на контрастних поєднаннях локальних кольорів, що мають жорсткий ефект «естетичного травмування». Та колористичний хаос Іванюка, зважаючи на свою тривожну експресію, чомусь сприймається зовсім по-іншому, виражаючи ірраціональність й затверджуючи перемогу свободи над контролем розуму.

Виставка Олексія Іванюка «Realism»

Картини митця побудовані на битві контрасту: з одного боку в новій серії він підкреслює її площинність, з іншого – шукає глибину завдяки особливому розташуванню світла, створюючи ілюзію серпанку. Експресивні, перебільшені в своєму драматизмі кольори, кричущі, неприродні, є, попри все, символічними. Вони виливаються назовні,примусивши йти на емоційний контакт. Саме у такий спосіб Іванюк затверджує твір як портал у інший вимір, куди, ніби затягує глядача. Автор підкреслює тезу, що вже майже ціле століття сучасне мистецтво змінює кордони художнього твору, не поділяючи його на «зал» і «сцену». Відтак, публіка стає співучасником подій, гостріше сприймає біль, яскравіше входить у стан піднесення. Іванюк, ніби відбирає її законне право сховатися. «Сьогодні ти можеш прийти на виставку глядачем і сам опинитися у фокусі уваги, ба більше – стати об’єктом прямого фізичного впливу», – коментує Іванюк.

Виставка Олексія Іванюка «Realism»

Пейзаж, який бачить перед собою людина, звичайно, є віддзеркаленням її внутрішнього світу, тож гарний краєвид не обов’язково повинен бути великодушним до неї. Частіше пейзажі Іванюка схожі на збільшені ілюстровані щоденникові записи, які проявляють себе через образи різних станів натури. І якщо погодитися з тим, що метою мистецтва, як і раніше, є емоційне потрясіння, його краєвиди розуміються як проекція власних настроїв, а тому у трактовці спираються на власний суб’єктивний чуттєвий досвід.

Виставка Олексія Іванюка «Realism»

Для Іванюка вся оточуюча дійсність стає об’єктом рефлексії та впливу. Навіть глядач. В цьому, окрім абстрактного, експресивного й супрематичного радикалу, проглядається й постмодерністський. Назва «Realism» в цілком нефігуративному проекті зчитується зі властивою автору іронією. Постмодерн обігрує стереотипи масової культури, а також пластичні деформації реальності, оскільки іронія набуває характеру провокаційного жесту. Іронія Іванюка – постмодерністська, рішуча. У традиційному розумінні вона скептична, і є прямою загрозою для банальності. Однак діє не в сфері інтелекту, а в області міжкультурної комунікації, виникаючи в момент, коли акція художника контрастує з колективними уявленнями про досліджуваний предмет.

Виставка Олексія Іванюка «Realism»

Парадоксальність робіт Іванюка ще й в тому, що він, ніби і продовжує лінію реалістичного мистецтва, в якому закарбувалися кращі досягнення національної художньої школи, і в той час творить свій експеримент, надихаючись епохою авангардистських пошуків, почавши відлік новітнього пейзажного живопису. Драматична мова, інтенсивна колористична напруженість панно, неначе зітканного з передчуттів, заперечує будь-який декоративізм, перетворюючись на потужну симфонію злиття творчої сили людини і природи.

Автор: Роксана Рублевська

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *