Побачити найтонший зріз реальності. Проект Нікіти Власова «Лакуна»

Піддаючись соціально-психологічному впливу з моменту народження і в процесі життя, кожен з нас формує власну світоглядну модель. Підкорена індивідуальній чуттєвості, вона є фактичним накопиченням реакцій на зовнішні подразники. Це емоційно-чуттєве плетиво транслює фрагменти реальності, перетворюючи їх на суб’єктивний досвід. Та роль митця визначається його здатністю універсалізувати пережите, демонструючи внутрішній порядок мислення соціуму. 

Про те, як персональне перетворюється на колективне і знову повертається у свій зародковий стан, – йдеться у новому проекті Нікіти Власова «Лакуна». Персональна виставка, що відбудеться в експозиційній залі аукціонного дому «Золотое Сечение» з 6 по 20 червня, має на меті розірвати павутиння з упереджень та шаблонних образів, аби подивитися на світ ширше, аніж цього вимагає повсякдення.

Відомий французький поет Шарль Бодлер у своїй збірці статей з естетики поділив художників на два табори. До першого належать митці з багатою уявою, яких цікавить феномен духу, до іншого – ті, що, так чи інакше, копіюють реальність. Якщо його спостереження є вірним, Власов, безперечно, належить до першого. Архітектор, дизайнер, графік, ілюстратор,  здається, він поставив собі за мету здійснити «квантовий» стрибок в дослідженні візуальної культури.

Художній доробок Нікіти Власова невпинно поповнюється новими творами. Відкритий до експерименту, він насичує простір химерними, яскравими, хвилюючими уяву формами чорного кольору. Тема, що єднає їх усі, – свобода. І Власов декларує радше ідею свободи по Гегелю: як субстанцію нічим необмеженого духу, що є і творчістю і творенням водночас. «Людина – це стан розуму», – не перестає повторювати художник. А розум, від заангажованого людського до вищого – Абсолюту, є невичерпною силою, спрямованою на пізнання. Свобода для автора – це можливість вийти за межі свого відчуття, зваживши на реальність, що є його відбитком. Спільний вектор мислення простежується  і в тому, що досліджувана особистість представляє в собі єдність індивіду і роду, формуючи культуру цивілізації. «Подібно до того, як кожна крапля води відбиває в собі сонце», – зазначав Гегель. Процес формування самосвідомості розуміється Власовим як шлях до єдності суб’єктивного та об’єктивного, і розуміння цієї суперечності звільняє людину, на його погляд, від внутрішнього конфлікту.

Три теми – люди, птахи й літаки – це варіативні стани свободи, що знайшли свій вихід в монохромних знаках на папері величезних форматів. Свободи різної, умовної, досить суперечливої, та завжди у стані польоту за межі сталого порядку мислення. Доведений до ідеальної точності, кожен рух пензля Власова демонструє спільну для нас травму фрагментації буття. Отже, кожне наступне зображення завжди наближається до силуету конкретного об’єкту, так і не досягаючи його. «Уникаючи семантичної конкретики, образність моїх серій здатна розкрити глибину лише під пронизливим поглядом вільної людини», – зауважує Нікіта Власов.

Дослідження показали, що, коли працює периферійний зір, людський мозок заповнює «сліпі плями», базуючись не на тому, що є насправді, а на отриманому досвіді. Зовнішній світ, на думку Власова, – масштабна оптична ілюзія. Відтак, спільним коренем для нейробіологів та філософів виявився факт, що мозок, у прагненні зафіксувати цілісну дійсність, добудовує нові її фрагменти, які насправді недоступні ані оку, ані емоційному вираженню. Тож митець береться за відтворення найтонших зрізів реальності власноруч. І його чорна туш на білому папері є вичерпною інтенцією про світ навколо.

Назва проекту апелює до стародавньої філософії, що дає розгорнуту панораму лакун: пізнавальних, мовних, соціальних, логічних і парадоксальних. «Лакуна» в системі сучасного гуманітарного знання означає «провали», «порожнечі», «суперечності», «нерозуміння», «темні місця». На перший погляд може здатися, що творчість Власова рухається у бік традиційного японського живопису «сумі-е», що сформувався під впливом принципів дзен. Та автор не намагається перейняти японський культурний код, не прагне копіювати майстрів країни сонця, ані в сюжетах, ані в техніці. Для лаконічних монохромів Власова залишається важливим наявність кожного мазку й створення гармонійної композиції, що скорочується до декількох деталей.

Творчий метод Нікіти Власова корелюється із автоматичним письмом сюрреалістів, що, в свою чергу, є найдоступнішим способом охопити дійсність, перетворюючи її на форму для інтерпретації. Малюнок тушшю народжується спонтанно, за декілька хвилин, коли рукою майстра водить почуття, ба більше – його тотальна відсутність. Натхненний мінімалізмом як філософією життя, митець залишає академічну чіткість архітектурному минулому. Його туш – не означає брак кольору, а лише постулює чорний як відокремлений елемент з потоку буття. «В моїх зрізах реальності кольору просто ніде з’явитися, адже він відсутній там, де немає світлової хвилі. Мій білий – не порожнеча, а чорний – не безодня. Це спроба втілити на папері стан знайденого балансу».

 Динамічність і завершеність кожної роботи із серій проекту ілюструє можливість артикуляції наративних, світоглядних та соціальних лакун, які виникають на зламі дослідження чуттєвості і неможливості її вербального вираження. Звертаючись до Платона, світоглядні й соціальні лакуни найлегше визначити за ідеологічними компенсаціями, що створюють ідеальний світ, який заповнює прогалини буденної реальності. Завдяки цьому виникає відчуження, що сягає світу ідей. Він же, в свою чергу, завершується ідеями краси та істини, що на Землі мають зразки предметних форм.

Китайські та японські майстри каліграфії, використовуючи ієрогліфізм, передбачили інтелектуальну революцію. Та Власов у своїх пошуках йде далі. Він демонструє символи, що загалом схожі на ієрогліфи, проте вони мають вільне тлумачення. Митець вступає не тільки в умовну дискусію із західною моделлю мислення, що рухається шляхом атомістів, які підтвердили неможливість небуття. В творах Власова відбувається остаточне розкриття можливості гармонійного поєднання каліграфії та візуальної поезії, що сприяє посиленню інтелектуальної змістовності художнього образу. В поле його графіки умисно введені символи, що нагадують каліграфічні написи, спрямовані на розкриття сенсу. Виразна сила лаконізму й недомовленості вступає в реакцію з естетикою експресивного мінімалізму, породжуючи в уяві глядача образи, приховані в незаповненому білому просторі.

Використання порожнього фону, не властивого для живопису, характерне для всього раннього мистецтва, включно з наскельними малюнками. Власов не створює ілюзію суцільної поверхні і залишає великі простори незаповненими, називаючи цей прийом паузою. Художник надає значущості відсутньому, яке є красномовнішим за знайомі форми через свою незбагненність. Його образи є поняттями єдності «духу і матерії». Так, переживаючи стан гармонії у порожнечі, ми відчуваємо свою ідентичність світу. Тому глядач бачить, часом навіть ледь вловимий, зв’язок із зображуваним об’єктом, відчуваючи дивну спорідненість із ним. Прагнення до гармонії зі світом у художника проявляється в спробі схопити невловиму цілісність простору, визначаючи положення і розуміння свого місця людини у Всесвіті.                                    

Роксана Рублевська 

Фотограф: Айдімір Джафаров

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *